Довга історія, розказана коротко. Що буде далі?

ХІХ століття принесло Бидгощи урбаністичний, промисловий та демографічний розвиток. Чинниками початку інтенсивної індустріалізації Бидгощі в той період стало налагодження залізничного сполучення з містом та розвиток сільського господарства у куявсько-поморському регіоні. Залізниця у Бидгощі з’явилася досить рано — вже 1851 року розпочалася експлуатація першого відрізку Східної залізниці на дистанції Кшиж — Бидгощ. Зручне сполучення з Берліном (крізь Щецин) та з Познанню спричинилося до включення Бидгощі у процес перебудови німецької промисловості у другій половині ХІХ століття. Розвитку промисловості у місті також посприяли розташування на важливих водних шляхах - зі сходу на захід через Бидгоський канал та до Гданьська через Віслу. Обидва вищезгадані чинники спричинилися до зростання попиту на інструменти й рільничий реманент та устаткування для переробки сільськогосподарської продукції. Все це відбилося на розвитку бидгоської машинобудівної та металообробної промисловості. Розбудова численних фабрик та заводів надала Бидгощі промисловий характер, одночасно вплинувши на обсяги виробництва місцевих ремісників та їх спеціалізацію на зламі ХІХ та ХХ століть. І хоча кількість дрібних ремісників значно зменшилась внаслідок цього, до середини ХХ століття їхня спільнота відігравала значну роль у бидгоській громаді. 

 

Перехід Бидгощі під владу Польщі у 1920 році поставив місто перед загрозою завмирання економічного життя. Відрізаність від німецького ринку та пов’язана з нею відсутність замовлень з Німеччини для виробничих підприємств, нестача сировини та вугілля, повна зміна умов ункціонування для найважливіших галузей бидгоської промисловості — причин було більш ніж достатньо. На момент приєднання Бидгощі до Польщі переважна більшість виробничих та торговельних підприємств була німецькою. Після 1920-1921 років починається швидка полонізація цих сфер. Під кінець 1921 року близько ста найважливіших промислових підприємств Бидгощі опинилися у польській власності. Швидкий викуп німецьких підприємств став можливим передусім завдяки польським банкам, котрі розпочали у місті свою діяльність (переважно тут відкривалися філії познаньських банків). У липні 1921 року місцеве польське купецтво заснувало Банк Бидгоський, що дуже посприяло польському підприємництву. Почали з’являтися виробничі підприємства з повністю польським капіталом: акціонерне товариство “Вісла”, паперовий комбінат “Wielkopolska Papiernia”, залишки якого й сьогодні можна побачити на Чижкувку, фабрика сірників “Promień”, “Kauczuk”, “Eskulap”, фабрика фотопластинок “Alfa” на вулиці Гарбари, фабрика музичних інструментів та найбільша у міжвоєнній Польщі фабрика роялів “Sommerfeld”, текстильна фабрика “Pasamon” та інші. Були викуплені міська пивоварня, фабрика мила та лісопилки. Було засновано кабельний завод “Kabel Polski” – єдине у міжвоєнній Польщі підприємство з виробництва ізольованих кабелів. Тоді ж збудовано завод електротехнічних виробів інженера Стефана Чішевського та фабрику прального порошку “Persil”.

Полонізація торгівельної сфери відбулася ще швидше. Ряд польських купців, що раніше проживали за кордоном, викупили німецькі торговельні підприємства, включаючи й універмаг Bydgoski Dom Towarowy — пам’ятку модерністичної архітектури, що прикрашає собою ріг сучасних вулиць Гданської та Двірцевої. Полонізується й найважливіша судноплавна компанія регіону Lloyd Bydgoski – також з допомогою банків. Все це призвело до того, що Бидгощ стала одним з найбільших індустріальних центрів Польщі. Міський пейзаж, особливо вздовж Брди і аж до Вісли, збагатився сучасними машинобудівними підприємствами, верфами, млинами, лісопильнями і т. д. Бидгощ перетворилося на великопромислове місто. Динамічний розвиток торгівлі і промисловості у міжвоєнний період загальмували лише “митна війна” та загальноєвропейська економічна криза.
Після Другої світової війни промислові підприємства було націоналізовано. Також було проведено концентрацію виробництва шляхом об’єднання менших підприємств у більші. Наприклад, велозавод Zjednoczone Zakłady Rowerowe було сформовано з трьох довоєнних фірм, Бидгоську взуттєву фабрику — з чотирьох, злиттям були утворені й Фабрика шоколаду та цукерок та Бидгоська меблева фабрика. У 50-их роках повстали нові великі промислові підприємства: машинобудівний завод Pomorskie Zakłady Maszyn “Makrum”, вагоноремонтний завод, радіозавод “Eltra”, хімзавод “Zachem” (найбільше підприємство міста). Наприкінці 80-х років деякі заводи перетворилися на своєрідні символи бидгоської промисловості - вищезгадані “Zachem” та “Eltra”, велозавод “Romet”, взуттєва фабрика “Кобра”, фабрика одягу “Modus”. Протягом усього описаного періоду розвитку у Бидгощі зберігається багатопрофільність виробництва, діє як легка, так і важка промисловість. Матеріальний культурний спадок наростає поступово, верстви різних епох нашаровуються, часто зберігаючи організаційну та галузеву приналежність. Ситуація різко змінюється після 1989 року — більшість найважливіших підприємств, які були візитівкою міста, стає філіями закордонних або загальнонаціональних концернів, частина зникає внаслідок невдало проведеної приватизації.

Постіндустріальний культурний потенціал Бидгощи великий та різноманітний. Його сформували щонайменше чотири періоди розвитку промисловості як за німецьких, так і за польських часів. Будуючи нове обличчя міста, ми не можемо оминути їх. Способи використання потенціалу матеріальної культури такого типу описав професор Ягеллонського університету Лукаш Гавел у своїй книзі “Od hałdy do kultury” (“Від цеху до культури”). Турбота про постіндустріальний матеріальний культурний спадок повинна провадити до використання його об’єктів для тематичного історичного туризму, де в якості головних атракцій виступатимуть найцінніші пам’ятки техніки та архітектури.

Ідентичність, котра враховувала б бидгоський постіндустріальний спадок, ще не до кінця визначена та сформована, тому варто було б посилити освітню роботу з наближення мешканцям та туристам історії регіону та його унікальної матеріальної та нематеріальної спадщини. Промислове минуле Бидгощі настільки близьке, що ще й досі живі працівники багатьох вже неіснуючих заводів та фабрик. Тому розмаїття традицій та пам’ять про професії, що зникають, може бути безцінним додатком до нашої ідентичності. Без нематеріальної спадщини колективна пам’ять стає біднішою. Варто пам’ятати, що найважливіша частина матеріальної та нематеріальної постіндустріальної спадщини Бидгощі була створена протягом останніх двох століть. В цьому контексті цінними є також дослідження з усної історії (oral history), де у якості першоджерел виступають спогади та розповіді людей. До нематеріальної спадщини належить також культура, створена групами людей, безпосередньо пов’язаними з регіоном — мешканцями, представниками певних професій або прошарків населення. Тому важливе суспільне значення має культивування у Бидгощі традицій, пов’язаних з промисловою та ремісничою культурою.

Kino Orzeł - logo200p

Jesteś tutaj: Start